 ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ УЛАСА САМЧУКА ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ХХ СТОЛІТТЯ
Улас Самчук – одна з найяскравіших, найколоритніших, найцікавіших постатей української історії ХХ століття.
На жаль, для переважної більшості наших співвітчизників ім’я цього відомого журналіста, літератора та громадсько-політичного діяча до проголошення незалежності України було невідомим, а за кордоном навпаки – завжди добре знаним. В цьому немає нічого дивного, адже тривалий час сторінки біографії великого українця були покриті маревом заборон.
Сьогодні в пресі, різноманітних мас-медіа можна знайти багато чого цікавого про життєвий і творчий шлях Уласа Самчука. Гаврил Чернихівський у 2005 році написав про нього книгу – «Улас Самчук: сторінки біографії». Того ж року журналіст та перекладач Ігор Фарина написав про цю талановиту людину повість під назвою «Пекуча чужина».
Феномен Уласа Олексійовича неодноразово привертав увагу вчених. Тут варто відзначити, що в жовтні 2002 року відомий український історик Жив’юк Андрій Анатолійович захистив кандидатську дисертацію на тему «Вплив громадсько-політичної та літературної діяльності Уласа Самчука на розвиток української національної свідомості (1920-і – 1990-і роки)». Дослідниця Плетенчук Наталія Степанівна також захистила кандидатську дисертацію на тему «Поетика світомислення Уласа Самчука». Руснак Іриною Євгенівною було написано докторську дисертацію на тему: «Художня модифікація національної історіософії в прозі Уласа Самчука». Особливий інтерес викликає стаття відомого українського філософа, авторитетного науковця, професора Петра Михайловича Кралюка «Улас Самчук як європейський мислитель». Слід відзначити, що існує ціла когорта наукових публікацій, що стосуються життєпису і діяльності Уласа Самчука. Адже життєвий і творчий портрет останнього, певно, найсамобутніший серед плеяди українських письменників, громадсько-політичних діячів, перекладачів, митців минулого сторіччя.
Творчість Уласа Самчука – непересічне, унікальне явище української літератури. Один із дослідників творчого доробку письменника Є. Пінчук називав його «Гомером ХХ століття».
Талант письменника представляє собою не лише безцінний скарб української літератури, а становить цінне джерело для роботи професійних істориків. Крізь призму його робіт можна простежити, дослідити та вивчити цікавий матеріал із історії України ХХ століття. Улас Самчук писав про себе: «Хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю».
Перу митця належить геніальний роман-трилогія «Волинь». Твір складається із трьох частин. Крізь час ця робота залишається справжнім втіленням любові до рідного краю, уособлює гімн Волинській землі. Цей роман висувався навіть для отримання Нобелівської премії!.. Однак цієї високої, заслуженої нагороди Улас Олексійович таки не зміг отримати. У трилогії змальовано не лише картину життя українців Волині, а віддзеркалено складну долю усієї нації. Усі політичні протистояння в романі подані в залежності від того, як їх трактують самі волиняни в різні періоди часу. Тут зображено звичайних селян, поміщиків, панських прикажчиків, солдат. Цей художній твір має також автобіографічні елементи. Зокрема, увага читача акцентується на тому, що не можна бути байдужим до долі власного народу. Через героїв свого роману автор висвітлює складні соціальні та політичні питання (знищення стереотипу, що українці – це лише селянська нація; майбутнє України пов’язане із Європою, а не сходом, який утілює терор, гноблення і голод).
Найпомітнішою працею Уласа Самчука є роман «Марія» (1934). Ця робота має підзаголовок – «Хроніка одного життя». Поштовхом до написання цього твору став страшний голод 1932-1933 рр. – справжня трагедія багатостраждальної української нації. «Марія» – перший художній твір в українській та світовій літературі про ці страшні події. Також ведеться оповідь про примусову колективізацію, розкуркулення. З документальною точністю змальовано в романі жахи голодної смерті, викликаної штучним голодомором. Ця робота Уласа Самчука є своєрідним художнім документом, який зафіксував злочин влади Сталіни проти України та її народу. Жах цієї трагедії подається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом із рештою українців страшного геноциду. В книзі також згадується про революцію 1917, яка фактично перетворила Україну на руїну, нищила селянські господарства. Також в «Марії» йдеться і про репресії радянської влади, її терор, поширення соціалізму, марксизму та комунізму (старший син головної героїні навчав своїх батьків цих ідеологій). Цим твором Улас Олексійович хотів пробудити свідомість українців, яка «міцно спала», закликати до боротьби за власне національне ім’я, щасливе життя на власній землі. Читач, в контексті, сприймає смерть Марії як наслідок жахливої колективізації та голоду, а головне – як пересторогу про майбутню руйнацію залишків усього українського на шляху безпощадної тоталітарної машини.
У 1934 році світ також побачив роман «Гори говорять!» про визвольну боротьбу гуцулів. Розповідь у творі ведеться від імені одного із представників гуцульського повстання Дмитра Цокана. Також яскраво змальовано унікальність народного побуту гуцулів. У 1959 р. з’явився пригодницький роман «Чого не гоїть вогонь», в якому йдеться про героїчну боротьбу Української повстанської армії на Волині за незалежність.
Також важливо наголосити, що усі вищезгадані твори багаті на етнографічний матеріал, чим також викликають науковий інтерес у істориків, культурологів, етнологів та ін. Вони покликані зберегти українську ідентичність, історичну пам’ять.
Помітне місце у творчому доробку письменника займають книги нарисів та спогадів («На білому коні», «На коні вороному», «Плянета Ді-Пі», «В країні занепаду й руїни» та ін.). У 1967 році вийшов твір «На твердій землі», де розповідається про життя українських переселенців в Канаді.
Оригінальною є книга «Плянета Ді-Пі», яку було опубліковано 1979 року в Торонто. Тут розповідається про складні будні Уласа Олексійовича та його дружини. Оповідь має чітко окреслені хронологічні рамки – від 9 серпня 1945 року до 23 червня 1948 року. Читач переноситься постійно в різні місця: Оффенбах, Ашаффенбург, Майнц-Кастець, Цуффенгаузен та ін. Розповідається про події, що стосуються перелічених місць, автор фіксує рік, назву міста перебування, місяць. Спогади Уласа Самчука про перебування в таборах для переміщених осіб, описані в книзі, є цінним джерелом при вивченні Ді-Пі таборів.
1941 року з’явилася цікава стаття «Нарід чи чернь?». Там автор ставить перед усім українським народом питання:
• хто ми?
• народ чи чернь?
• нація чи маса?
Улас Самчук роз’яснює, чому він одразу і з певністю не може назвати українців народом і що треба робити, аби мати право так називатись.
Важливе місце в творчості письменника посідає ще один роман-трилогія «OST» («Ост»). Хронологічно твір охоплює роки від 1917 до другої половини ХХ століття. Дія розгортається в Україні, Німеччині та Канаді. Перша частина має назву «Морозів хутір». Тут йдеться про розпад могутньої Російської імперії, поступове утвердження української державності, революційні події 1917 року. Другий том трилогії «OST» називається «Темнота». І він цікавий для історика тим, що тут ведеться мова про сувору регламентацію суспільного життя, диктатуру, що були звичними явищами для СРСР. Завершує роман «OST» третій том «Втеча від себе» – спроба віднайдення шляху для виходу з епохи «Темноти».
Отже, розглянувши знакові роботи в спадщині Уласа Олексійовича Самчука, можемо сміливо стверджувати, що вивчення його творчості є одним із засобів дослідження історії України ХХ століття. Адже його романи та спогади наповнені багатогранним матеріалом, а сам письменник майстерно змальовує колоритний історичний фон минулого століття на прикладі героїв та сюжетів своїх геніальних творів. Таким чином було майстерно зображено історію власного народу в романах «Волинь», «Ост» та «Марія».
  
Назар Мартинюк,
студент факультету міжнародних відносин
Національного університету «Острозька академія»
Поважний гостю, Ви знаходитесь на сайті як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або ж зайти на сайт під своїм логіном.
|
