Чого являєшся мені у сні?
І. Франко
Люба моя, здрастуй…
Вже вкотре подумки звертаюся до тебе, нарешті відважився написати. Не знаю, чи здогадувалась ти, о Незрівнянна, про мої до тебе почуття…
Кожного ранку спішу до тебе, щоб сказати це тремтливо-ніжне і водночас підбадьорливо-стверджуюче «здрастуй, рідна»; кожного вечора стуляю повіки з думкою про тебе в надії знову побачитись завтра.
І так уже багато-багато років. А час іде, летить невпинно, і так же невблаганно, стрімко квітнуть-розквітають мої до тебе почуття. Серце моє прикипіло до тебе.
Коли зрозумів, що не можу без тебе? Чи було це єдиної миті, коли подивилась на мене ясно, коли наповнила мою душу теплом, коли подала руку допомоги, а, може тоді, коли мені випала честь захистити тебе? Хтозна, чи не було це коханням з першого погляду? І хто тебе, о Незбагненна, зможе зрозуміти до кінця?
Моя люба, мила, рідна, ти для мене – увесь світ. Ти моя втіха, моя гордість, впевненість у завтрашнім дні, ти – моя здійснена мрія у житті, ти моя надія, ти підстава радості моєї.
Ти в усьому, чим я живу; ти переповнюєш моє єство, ти живеш у моєму домі, ти записана на скрижалях мого серця, ти у мене на вустах… Ти навіть моя пісня!
Ти в усім ,і в тобі все: багатоголосся мого народу і неозорі шляхи мільйонів сердець; напружена тиша інтелектуальних поєдинків і сріблясті переливи дзвоників (знаєш, схожих на хори тих, що в лісі); веселкове сяйво перемог і затьмарені плями поразок; в тобі мій потяг до прекрасного, до незвичайного, до творчості; в тобі моє прагнення до незвіданого.
Ти музика душі моєї, ти моя доля…
Зіронько моя ясна, не можу кривити душею, але ти – не лише перемоги, бо вмієш бути холодною, неприборканою і ревнивою; ти не вмієш бути спокійною. Ти відбираєш у мене вільний час, іноді залишаєш в душі пекучі сліди гіркоти й болю через невиправдані сподівання…
Чому, Мучителько моя прекрасна? Мабуть, тому, що не підозрюєш про мої до тебе почуття… Що ж, нехай… Все одно дякую Богові, що ти у мене є. Любитиму тебе до останнього подиху. Любитиму тебе не за те, що…, а все -таки незважаючи на те, що…
Ось і все, найпотаємніші мої думки перед тобою, мов на долоні. Я не очікую на лист у відповідь, і не соромлюся цього освідчення, тому що присвячую його тобі – р і д н а ш к о л о !
Автор: Зведенюк Людмила Анатліївна, вчитель української мови та літератури Ізяславського НВК "ЗОШ I-IIIст. N2, ліцей" ім. О. Кушнірука
Поважний гостю, Ви знаходитесь на сайті як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або ж зайти на сайт під своїм логіном.
|
